Пацюкове місце – там, де затишно. Український форум для всіх, хто любить декоративних щурів.

Всем привет! Нашли раненого крысеныша дикой крысы, ну вот тех, кто живут в мусорках или в селе.
Он еще слепой, я его кормлю молоком пока через шприц, ложу ему грелку и делаю массаж, чтоб он пописял. Глазки пока не открывает. но наверное скоро, так как шерсть есть и он активный довольно.

Проблема: не могу его оставить себе. во-первых, у меня дома кот, который уже интересуется что мы там от него на балконе прячем. Во-вторых, просто никогда не планировали заводить крыс, а тут еще и детеныш дикой.
Может кто-то может подсказать контакты заводчиков именно диких крыс пасюков?
Также интересует вопрос, что мы думаем его до 3х месяцев вырасить, а дальше отпустить на волю примерно там, где нашли. Он выживет?

Добрий день
Не існує розплідників диких щурів, вони тоді стають домашніми )) Так що таких контактів немає
Ні, він не виживе, одразу вб'ють за запах людей.
Його можна спробувати віддати бажаючим дикого щура вдома, якщо вони потрапляють такими маленькими, то потім з людиною непогано живуть. Звісно є своє особливості утримання, але й такі щурі цікавіші ніж звичайні декоративні - є кому подобається. Я спробую знайти контакти, бо тут зараз мало хто буває.

NataLy, не випускайте Думаю знайдемо йому ручки.

Amoku писал(а):якщо вони потрапляють такими маленькими, то потім з людиною непогано живуть

Пройшло майже два роки, як я тут писала.
Спочатку хотіла його віддати і навіть знайшла бажаючих, але викормлюючи з піпетки і коли він відкрив свої оченята-намистинки...я просто не змогла.
Так він у нас жив досі, назвали Гарік. Зараз важить 800 грам, любить фруктові творожки, дитячу кукурудзяну кашу і пюрешки - ну окрім основної мішанки. З фруктів визнає тільки банани, груші, виноград і хурму...інше ситуативно. Огірки його не цікавлять в принципі)))

Що можу сказати про характер. Жодного разу не вкусив, хоча дуже своєрідний хлопець і має характер, але й полохливий як всі пасюки від природи. Дуже лизучий, прямо неможливо зупинити)) Перший рік не давав себе гладити по спинці, тільки по бокам, щоки і голову, а тепер на старості років дозволяє гладити його скрізь і частіше, перевертається на бік і кайфує до шкрегету зубів.

Ніколи в житті не думала, що звичайний пасюк може бути настільки відданим і лагідним, завжди зустрічає нас, знає розклад, коли ввечері даємо кукурудзяну теплу кашку і вже чекає на своїй оглядовій поличці. Кожного разу думаю, що добре, що я не змогла його віддати і ми виростили його у себе, бо він подарував мені багато позитивних емоцій і забере з собою частинку мого серця.

По здоров'ю взагалі не було проблем, але в 1,8 року почали слабшати лапки і наразі ратолог прописала таблетки для підтримки серця. Дуже сподіваюсь, що він з нами проживе до трьох років, принаймні ми зробимо всі для цього умови.

п.с. захотілось написати. нехай ці згадки залишаться тут

Як гарно, що малий вижив и став таким класним!
Дякую що написали, так, нехай згадки будуть.
Може ще й фоточками поділитесь?